" - Не знаєш броду, не лізь у воду!"
А я брід знаю,
тому вирушаю...
На Бродівщину!!!
Ажіотаж викликаний репортажами про "замки" мене надихнув.
Звичайно, в мене був матеріал про сьогоднішні локації, але я захотів, і поїхав за свіжениною...
Ще посеред тижня я спланував логістику, уточнив все з погодою, акуратно підготував своїх, будете чемні, поїдем на замки...
Ранок, неділя, 22.11.20. За вікном світить ніжне сонечко, дивишся, бабине літо, красота.
Компутер пише +2.
На дворі холод собачий...
Поривистий ледяний вітер видуває з голови весь ентузіазм. По відчуттях -2, морозний подих Карпат.
Але мене так легко не спинити. Утеплилися, в дорогу!!!
Безхмарне небо. Сонце висить незвично низько, і чомусь не піднімається, позрадницьки сліпить. Я лечу по Київській трасі і за годину з хвостиком, вже переношуся в інші століття...
А ви зі мною!
(один з входів в Бродівський замок)
Портал:
Заходимо на тереторію.
Якісь дуже двоякі відчуття. Руїна і безгосподарність.
Легке розчаровання не дає спокою.
Чого я сюди приперся і притягнув своїх... Авантюра...
(Погляд реконструктора)
Брóдівський зáмок — пам'ятка архітектури національного значення, фортифікаційна споруда XVII—XVIII століття. Розташований у місті Броди Львівської області.
Все обдерте і знищене.
За совітів тут була віськова частина.
За України державні установи, якісь дитячі заклади. Купа безталанних господарів.
Зберігся знищений, занедбаний, палац Потоцьких...
В ньому тяжко зараз побачити минуло велич.
Збереглися каземати, три з половиною частини з п'ятикутника і два бастіони.
Якось дуже перестрашено починаємо ходити. Заглядуємо в кожну шпарину.
Шукаємо історію.
Вилізли нагору!
Справа пішла краще.
Настрій покращується. Ноги починають бігати. Цікаво всюди заглянути. Подивитися зі всіх ракурсів.
Обходимо все доступне по периметру.
Небезпечно. Кругом в траві провалля. Та й висота.
Стускаємося на подвір'я.
Мій дослідник знаходить цікаву браму.
Це вхід в бастіон.
Спускаємся на рівнь нижче.
Все вражає. Бродимо підземеллями.
Десь зверху пробивається світло.
Зовсім не страшно.
Правда дуже небезпечно.
Кучугури цезли і відваленої штукатурки тому доказ.
Ми прискорюємося. Починаємо бігати лабіринтами казематів.
Відбується шось неймовірне.
З врівноваженого, поважного голови сімейства я перетворююся на дітлаха. Вже наввипередки з сином, ганяємо по битій шамотці казематами
. З малим дослідником, залазимо в кожну диру, бруднимося, але дуже щасливі від того, бо нас переповнюють емоції.
Виходимо на двір. До нас прив'язався дездомний кіт. Жартую, то привид замку так показався...
Подвір'я:
Вже отримавши повну сатисфакцію, ми помаленько спацеруємо парком.
Знову кидається в око занедбаність палацу.
Побиті вікна, відчинені кватирки, вітер ганяє старі фіранки...
В середині стоять парти і дитячі крісла...
Помаленько плетемося до виходу...
Ше сам біжу по колу подивитися ззовні.
Наружні мури:
Швиденько біжемо грітися. Зовсім незамітно, на ледяному вітрі, ми пролазили по тій локації дві години. То показник. Не було нудно...
Канапки, печенька і гаряча кава, швидко нас зігрівають.
Ми знову готові до нових вражень.
Їдем на Підкамінь.
Далі буде...